alexandr_palkin (alexandr_palkin) wrote,
alexandr_palkin
alexandr_palkin

Как из Русских делают нерусских.«Львiвска газета»: в 19 веке в Галиции жили русские, а не «украинцы»

Оригинал взят у kolencevв «Львiвска газета»: в 19 веке в Галиции жили русские, а не «украинцы»
Оригинал взят у katamaraniaв «Львiвска газета»: в 19 веке в Галиции жили русские, а не «украинцы»

Львовская газета

В.Ильин

Украинские националисты не афишируют тот факт, что предки украинцев были такими же русскими

Для образованных людей, знакомых с историей Украины, нет никакого секрета в том, что предки современных «украинцев» раньше назывались русскими или русинами.

Идея называть «украинцами» русских людей, живших веками в юго-западной части территории Древней Руси (которая потом частями входила в Великое княжество литовское, Речь Посполитую, Австро-Венгерскую империю, Польшу, Российскую империю, СССР) стала зарождаться в 19 веке, а в 20-м она была проведена в жизнь новообразованными «украинскими» националистами» при Советской власти. Тогда и появилась национальность «украинец», которую записывали в паспорт вчерашним малороссам.

Просто «украинские» националисты стараются не афишировать этот факт. Им нужно «обосновать», вопреки науке и здравому смыслу, что современные «русские» и современные «украинцы» не имеют ничего общего, что с древнейших времён это были якобы разные народы.

Националистический бред: украинцы произошли от древних «укров» или от «русских», но с мягким знаком

В смутное время начала 1990-х для людей далёких от истории они даже выдумали миф о якобы существовавшем в древности народе «укры», от которого и пошли «украинцы».

Для более образованных людей «украинские националисты» придумали «научкообразное» объяснение. Оказывается, то, что сегодня называется словом «украинский»  (по-украински «український», с мягким знаком), раньше называлось словом «руський» (по украински «руський»), имеющее также в своём составе мягкий знак. Так вот, «украинские националисты» пытаются доказать, этот «руський» к «русскому» никакого отношения не имеет. То есть получается, по националистической логике, что якобы с древности жили «по соседству» два народа: «руський» и «русский». А потом «руський» народ, верный делу «украинского» национализма, отверг своё название и с радостью «переписался» в «украинский», простите «украиньский» народ.

Любому непредвзятому человеку ясно, что «руський» и «русский» — однокоренные слова и их разное написание отражает более мягкую фонетику малороссийского (украинского) диалекта по сравнению с более твёрдой фонетикой великорусского (русского) диалекта.

Это отражается во всём, в том числе в топонимике. Например, город Луганск звучит и пишется на украинском как Луганськ (тоже с мягким знаком), Донецк – Донецьк, Днепропетровск – Дніпропетровськ, Бердянск – Бердянськ.

Документ истории против украинских националистов

Во львовской газете «Львiвска газета» перепечатана интересная статья 1885 года Йосифа Лозинського «Руська гвардія в Яворові».

Надо сразу отметить, что Йосиф Лозинський был подданным Австро-венгерской империи, а не Российской.

Он был священиком греко-католической церкви, а не православным.

Он настолько был предан Ватикану, что даже намеревался перевести русскую письменность на латинский алфавит. Однако его начинание не прошло и русские продолжали писать на кириллице. 

Так что Йосифа Лозинського никак нельзя заподозрить в фальсификации истории в пользу Российской империи.

И при этом в его статье, являющейся документом истории, ни разу(!) не упоминается слово «украинский», а везде пишется «русский» (в южнорусском варианте «руський», с мягким знаком): «о руськім народі», «Руську Раду», «екс-руської шляхти», «руської інтелігенції», «руський «Собор»,  «Русь», «гвардії русько-народові», «народу руського», «в руській мові», «руську гвардію», «по-руськи».

А русские люди в статье называются русинами. Между прочим, самоназвание «русин» было широко распространено в русских землях не только Южной Руси (будущей Украины), но в Западной (будущей Белоруссии) и Северо-Восточной Руси (будущей Великороссии, которую в настоящее время мы называем Россией).

В наше время часть потомков древних русских, проживающих на Западной Украине,  продолжает называть себя «русинами». Это страшно бесит «украинских националистов», потому что  напоминает всем, что «украинцы» — недавно приобретённое название, а «русины» — название историческое, применявшееся столетиями.

Рекомендую всем прочитать статью Йосифа Лозинського.  Автор занимательно рассказывает о создании в городе Яворов (ныне во Львовской области) в 1848 году «русской гвардии» во время революции в Австро-Венгрии.

В статье показаны и национальные особенности проживавших в городе Яворове русских, а также поляков.

Я намеренно оставляю статью на украинском языке, чтобы читатели могли воочию убедиться относительно «руських» и «русинов» на языке оригинала, то есть «в руській мові».

В случае затруднения в понимании, читатели могут воспользоваться переводчиком.

———————————————————————————————————

Руська гвардія в Яворові

фото: Хоругва національної ґвардії в Яворові. Записки НТШ. Т.113. Львів, 1913

Споминка з 1848 року

Йосиф Лозинський

Ледви рознеслася вість о уділеной австрійським народам дня 15 марта 1848 р. Конституції через цісаря Фердинанда, котрого за то «Доброхотливим» названо, сейчас почався незвичайний рух у Львові наперед межи поляками, а потому і межи русинами. І коли 25 цвітня 1848 р. оповіщено содержаньє конституції, поляки заложили Rade narodowa, уложили петицію до цісаря і загадали вислати депутацію до Відня. До підпису тої петиції запрошували і русинів. Але що в петиції не було ніякої згадки ані о руськім народі, ані о єго язиці, то щирі русини не хотіли єї підписувати, а зібравшися, заложили окремішну «Руську Раду» (многі з екс-руської шляхти і дехто з руської інтелігенції утворили були окремішній руський «Собор» і видавали «Дневник», але не найшовши симпатій ні у русинів, ні у поляків, не надовго животів той «Собор») дня 10 мая 1848 р. у Львові і через новозаложену часопись «Зоря галицька» візвали всю прочу Русь закладати всюди по містах ради і гвардії русько-народові, а ті послідні після статута з 8 цвітня 1848.

У Яворові заложили насамперед поляки свою Раду Народну під пресідательством бл. п. Ясінського, котрий обремененний літами, не брав в єї ділах майже ніякої участи, а тілько підписував все, що єму предложено, а дальше они перші завели тут і гвардію польсько-народову, котра яко отзнаку носила білі орлики на рогачках. Але що поляків у Яворові було небогато, то они взивали і русинів, щоби до їх Ради і гвардії приступали. Тілько ж русини не хотіли лучитися с ними. Гвардія польська зняла з магістрату цісарського орла, а вивісила польського білого орла. Під той час приїхав до Яворова з Городка офіцир від гузарів, а узрівши білого орла на магістраті, стрілив до него і орел розлетівся на кусники.

Тимчасом русини довідалися з «Зорі галицької» о загальнім руху народу руського і що закладеньє Рад та гвардій русько-народних не противне інтенціям правительства. Тогди і яворівські русини заложили собі в серпні 1848 р. «Раду Народну» під предсідательством о. Вас. Кичури, приходника Вишеньки, і почали формувати гвардію руську. А що поляки клали їм перепони, то они вислали депутацію до бар. Гаммерштайна, командуючого генерала в Галичині. Той не лише дав їм дозвіл на окремішну руську гвардію, але ще й пообіцяв їм охорону в потребі.

Тогди русини приступили вже сміло до діла, списали всіх, що зголосилися до гвардії, повибирали з поміж себе з таких, що служили у війську, капралів, вахмістрів і офіцирів, а капітаном вибрали Мосера, тодішнього префекта ц. к. фервальтерії. Як відзнаку носили бляшані левки на козацьких шапках або на кашкетах і синьо-жовті випустки на них. Як оружіє носили шаблі, а діставали їх на фервальтерії, або привозив їх зі Львова бл. п. крилошанин Григорій Гинилевич за гроші, зібрані зі складок, — або самі собі покупили. Носили також карабіни, котрі відобрали поліціянтам. Справили собі також хоругов; на її темно-синій шовковій паволоці зображений золотий лев, як спиняєся на скалу. Ся хоругов ще й нині удержуєся в городській церкві в Яворові.

Тогди др. Гинилевич — він був в тім часі приходником в Шклі і душею цілого руху в Яворівщині — вислав одного гвардійця, міщанина Ів. Гмитрасевича, до Перемишля по випечатану роту присягу для гвардії. Коли той гвардієць з левком на шапці і з шаблею при боці появився в Перемишли, звернув на себе увагу цілої людности, а як у русинів викликав велике одушевленє, так у поляків велике негодованє. Коли ж той гвардієць повернув з тою ротою присяги, зараз на другий день др. Гинилевич відправив у Яворові торжественну службу Божу в сослуженю чотирох священиків і вісьмох питомців та співаків з Перемишля, що прибули сюда, і при виголошеню відповідної річи. По службі Божій др. Гинилевич благословив справлену хоругов, а кумами її були: Мосер, фервальтер і капітан гвардії, пані Гельд, вдова по ц. к капітані, і многі инші лиця з інтелігенції і міщанства. По укінченім благословеню ніс хорунжий хоругву, а за ним поступала вся гвардія в військовім порядку, співаючи «Мир вам братя всі приносим» і другі пісні. Музиканти жиди йшли передом і грали марша на переміну зі співом. Серед Ринку станула вся гвардія колесом, а в середині хоругов. Др. Гинилевич відчитав роту присяги в руській мові, а всі піднесли два пальці руки. По сповненій присязі занесено хоругов назад до церкви.

В магістраті в одній кімнаті зроблено стражницю (Wachzimmer) і тут сходилися гвардійці для зміни варти і для ріжних нарад та донесень. Тогди знов вивісили орла цісарського на магістраті і поставили варту при касі городській. До капітана Мосера сходилася гвардія с донесеннями і по прикази, а на муштру йшла на майдан на подвір’ю у пароха. Муштра відбувалася по-руськи ведля поученя, оповіщеного в «Зорі Галицькій» (додаток до 25 числа), нпр. «Вправо, вліво, глянь!» — «Стій» — «Кроком мірним, двійним ступай!» — «Оруж в честь! на рамя! до ноги!» ітд. В марші співали «Мир вам братя» і «Гей, козаче, в ім’я Бога» — і инші пісні. Гвардія удержувала порядок і спокій, відбувала варти, патрулювала вдень і вночі, ловила блукаючих волокитів і ворохобників, рекрутів вітставляла перше до Перемишля, а потім до Шкла (Шкло — село одну годину від Яворова вітдалене; там суть сірчані купелі войскові, а тогди був там вітділ войска), де тогди відбувалася бранка, — окремо ворохобників, з котрих деяких, хоч були вже не молоді і жонаті, забрано до війська. Впрочім, гвардія удержувала свою честь войскову і коли Сенько Вархоляк увійшов до канцелярії магістратської в шапці, а асесор Годек зняв йому шапку і положив на столі, він назад заложив собі її, кажучи до асесора «Не смієте того робити, бо я тепер при шаблі і в службі!» І асесор уже більше не противився тому. Коли котрий гвардієць помер, то хоронено його по-войсковому, кладено на домовині шапку с левком і шаблю, а вся гвардія в порядку військовім проводила покійного аж до місця вічного упокоєння.

Число яворівської гвардії зросло більше як до 300 мужа і творило дві компанії, з котрих перша під командою капітана Мосера, а капітаном другої вибрано Сим. Муссаковського, учителя головної школи. Гвардія росла дуже скоро, бо і передміщани, а наконець і поляки приступили до неї, так що кождого тижня раз або два треба було відбирати від нововписаних присягу. Тоді приїздив др. Гинилевич зі Шкла, а на знак, даний дзвоном, збиралися гвардійці на майдані на подвір’ю парохіяльнім, йшли в порядку до церкви, виносили свою хоругву і співаючи свої пісні, йшли через Ринок аж до магістрату. Тут в одній просторій кімнаті др. Гинилевич читав новоприступаючим роту присяги, а вони при розвиненій хоругві підносили два пальці догори. По присязі відношено хоругов з войсковою парадою назад до церкви.

Гвардія яворівська набула вже була такої важности, що навіть приходило письмо з циркулу (k.k. Kreisamt), чи не міг би з оден відділ тої гвардії піти на залогу до Перемишля, – але до того не прийшло. Коли збомбардовано Львів і зачало волочитися множество утікачів, треба було більше уоружених гвардійців, а що не було стілько оружія, то забивано коси просто на кісята, і гвардійці, як косиніри, ловили всіх волокитів, відбирали їм оружіє і відводили їх до Перемишля. Туди відводжено і тих, котрих виловило військо у Шклі і відставило до Яворова. Як треба було часом ненадійно сходитися, то ударяно на звінниці в великий звін, тогди сейчас збігалися всі гвардійці.

Впрочім, гвардія провадила житє безжурне, веселе і гуляще. На те дуже нарікали жінки гвардистів, бо гвардисти марнували богато гроша на річи непотрібні, забавлялися по шинках, марно тратили час, а роботи не пильнували, – хоч майже всі були ремісниками, і коли б ся гвардія була потревала довше, було б зруйновано богато родин.

На щастє, була вона, як і всі прочі гвардії, проклямацією бар. Гаммерштайна з дня 10 січня 1849 р., котрою поставлено Галичину у воєнний стан, розв’язана, а тогди мусили всі гвардисти оружіє зложити і власти войсковій вітдати.

Так закінчилася яво­рів­­ська гвардія свій славний п’ятимісячний живот!

Передрук з: Діло, 1885. Число 127

—————————————

Довідка

Йосиф Лозинський (20.12.1807, с. Вірки біля Перемишля — 11.08.1889, Яворів)
Греко-католицький священик, депутат у 1861—1866 рр. З 1848 р. — багаторічний парох Яворова, крилошанин Перемиської капітули. У 1848 р. — заступник голови Руської Ради Перемишля, учасник Собору руських учених. Автор статей у календарях Общества ім. М. Качковського, очолював його яворівську філію. Автор проекту латинської абетки української мови (1834), меморіалу «Руського клубу», що його Францові Йосифу I вручили депутати Галицького сейму. Багаторічний депутат Яворівської повітової ради. І. Чорновол. 199 депутатів Галицького сейму. 1861-1914. Львів, 2010



Источник: stalingrad-info.ru.


Tags: Кризис развития, Украина
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments